Іван Васильович Лєшко-Попель — український лікар та громадський діяч.
Поляк за національністю, шляхтич за походженням. Закінчив Могильовську гімназію. У 1879 році вступив на природничий факультет Петербурзького університету, після закінчення якого у 1883 році перейшов на 3-й курс медико-хірургічної академії. Після закінчення академії 12 листопада 1886 року отримав звання військового лікаря. 30 листопада 1887 зарахований до 54-го резервного кадрового батальйону, згодом перейменованого на 210-й Перекопський резервний батальйон, а згодом Перекопський полк, військовим лікарем. Батальйон розташовувався у Катеринославі. 7 лютого 1887 року Іван Лєшко-Попель став земським лікарем. З 1888 лікар був членом Катеринославського медичного товариства.

На початку XX сторіччя мешканці Катеринослава (Дніпро) називали його «народним лікарем», «другом знедолених».

Крім платних клієнтів, Лєшко-Попель приймав десятки хворих катеринославців, котрі не мали коштів на лікування в дорогих клініках. Перед смертю мав чин надвірного радника.

На початку грудня 1903 лікар заразився від пацієнта, важко хворої дитини, та отримав зараження крові. 13 грудня 1903 року о третій годині ранку лікар помер. Вже о шостій ранку біля будинку улюбленця Катеринослава стояла суцільна стіна його шанувальників. По всьому місту служили панахиди. На одному з заводів робітники не пішли обідати й кілька тисяч осіб, запросивши священика, молилися за Івана Лєшко-Попеля. До 11-ї години людей, які хотіли попрощатися з небіжчиком, зібралося так багато, що потрібен був наряд поліції. За свідченням очевидців на похорон прийшло понад 10 тисяч осіб, які зібралися проводити в останню дорогу Івана Лєшко-Попеля.

Поховали лікаря далеко за містом - на території Тихвинського жіночого монастиря. Могила його в часи більшовиків втрачена. 2020 року в монастирі проведено панахиду пам'яті лікаря.